У березні 2006 р. тодішній президент Франції Жак Ширак демонстрував, що таке націоналізм європейського зразка.
Під час саміту ЄС він демонстративно встав і разом зі свитою полишив зустріч провідних підприємців, бурхливо висловивши невдоволення французькому представникові, який виголошував там промову англійською.

Про демарш пана Ширака повідомляли як про звичайну французьку справу. Британські газети лоскотали націоналізм своїх читачів наголошуванням на тому, як у світі зараз домінує англійська і не лише мова, але й інші "англо-саксонські" цінності.

Чим відрізняється націоналізм Жака Ширака та державна французька асиміляційна політика від націоналізму, який пропонує партія "Свобода"?

Націоналізм Європи і націоналізм "Свободи"

Головна різниця в тому, що французька, німецька політична еліта, або, наприклад, щораз більше англійська прагнуть "офранцузити", "онімеччити" чи "обританити" чужинців. Для цього є навіть цілком прийнятний політичний жаргон "інтегрування".

ВО "Свобода" ж ключовим своїм програмним пунктом записала запровадити у паспорті графу національність і квотами, фактично, відокремити частину мешканців України від українськості.

Хоча запровадження тимчасової позитивної дискримінації в постколоніальних умовах також може розглядатися прийнятним, те, що проголошує зараз "Свобода", для більшості європейських країн зараз неприйнятне.

Політолог німецького походження Андреас Умланд, який зараз працює в Києво-Могилянської академії, бачить проблеми в корінні партії Свобода, яка виросла з партії, що називалася Соціал-Національна і була ще більш крайньою, ніж "Свобода", за своєю ідеологією, діяльністю та символікою.

Навіть якщо минуле залишити у минулому, пан Умланд вказує на сучасних друзів "Свободи" по Альянсу європейських національних рухів, до яких входить антиіммігрантський Національний фронт у Франції та Британська національна партія.

Симпатиком Британської національної партії, яка джерелом більшості проблем країни називає іммігрантів, навряд чи наважиться назвати себе будь-який провідний британський політик.

Хоча фактично всі парламентські партії Великої Британії визнають, що збільшення потоку іммігрантів стало тягарем у певних соціальних галузях для окремих регіонів, лише політики БНП сміють називати іммігрантів джерелом злочинності, безробіття та інших проблем і серйозно вести мову про депортації.

Екстремізм - не дивина, але його зростання - ознака проблеми

Присутність екстремістських партій чи правопопулістських рухів у політичному житті європейської країни не є екстраординарним і, окрім активістів на протилежному краї політичного спектру, в Британії майже ніхто не пропонує, наприклад, забороняти БНП.

Але падіння чи зростання підтримки екстремістських партій вважають барометром.

Політолог Вадим Карасьов в інтерв'ю Бі-Бі-Сі висловив думку, що запит на крайньо-праву політичну силу в українському суспільстві зростає і він навіть вищий, ніж те, чого досягає партія "Свобода".

За словами пана Карасьова, Олег Тягнибок є якраз представником досить поміркованого крила партії, і він останнім часом значно пом'якшив свою риторику, фактично, ставши частиною київської політичної еліти. Натомість, каже політолог, є значно радикальніше крило партії, яке за певних обставин може відколотися в окрему організацію.

Хто створює запит на праворадикальну українську політичну силу?

Хоч молодий, але вже ветеран сучасного українського національно-демократичного руху, депутат фракції НУНС Олесь Доній вказує на політичні сили, які зараз керують Україною.

За словами пана Донія, від імені урядової Партії регіонів часто висловлюються діячі та посадовці, яких він називає російськими націоналістами.

Михайло Погребинський сказав Бі-Бі-Сі, що виборчі здобутки Свободи можна радше вважати поразкою "Батьківщини" Юлії Тимошенко, але навіть він визнає, що Свобода за теперішніх тенденцій може згодом стати парламентською партією і мати від 7% до 20% прихильників серед українських виборців.

Міні-опитування кореспондента Бі-Бі-Сі в Івано-Франківську виявило серед тих людей, які голосували за "Свободу", навіть таких, хто казав, що не підтримує половини гасел цієї партії.

Виглядає, що Свобода змогла показати, що саме вона є противагою того, що Олесь Доній називає російським націоналізмом деяких представників урядових Партії регіонів чи КПУ.

Підтвердженням цього можна вважати той факт, що ще не так давно навіть національно орієнтовані виборці не розглядали серйозно партії типу УНА-УНСО.

Але це було до того, як Партія регіонів сформувала уряд, маючи у своїй програмі запровадження російської мови як другої державної, і до того, як уряд почав енергійно скасовувати несміливі спроби відродження української мови.

Також це було до того, як міністром став Дмитро Табачник, висловлювання якого щодо окремих регіонів України можна порівняти з расистськими. Саме ті регіони дали більшість голосів свободівцям.

"Свобода" для всіх?

Зростаючи політично, партія "Свобода" вже опинилася в іншій "тарілці". Те, що може дозволити собі маргінальна партія в глибокій опозиції, не завжди пройде партії, яка несе відповідальність за здобуті посади - наразі у місцевих органах влади.

До Свободи вже серйозніше придивляються аналітики і міжнародна спільнота.

Більші політичні сили в Україні вважатимуть "Свободу" вже не просто корисним дрібним ворогом "головних ворогів", а й імовірним політичним суперником.

А головне - виборці. Відповідальність за результати роботи владних органів на Тернопільщині, Івано-Франківщині та Львівщині може бути для партії і непосильним тягарем.

Але якщо традиційні національно-демократичні партії залишатимуться дискредитованими, а від імені влади виступатимуть ті, кого Олесь Доній називає "російськими націоналістами", багато українських виборців можуть і далі бачити єдину дієву противагу в крайніх партіях, таких як ВО "Свобода".