Сьогодні надзвичайно необхідна висока професійність і координованість дій всіх гілок влади і всього уряду, а не лише МЗС, оскільки ризики створення Митного союзу несуть для України ризик перегляду багато років існуючих двосторонніх угод про вільну торгівлю. І коли Президент каже про формат «3+1», можливо це не завдання МЗС, але це точно завдання Кабміну - негайно розшифрувати зміст формату «3+1». Я можу зробити лише припущення, але я б це прокоментував таким чином - створюється нове інтеграційне об’єднання, яке до цього не існувало з власним митним кордоном, з власним митним режимом, яке може кардинально або не кардинально відрізнятися від існуючого. Мені подобається позиція про те, що не владі і не уряду, а всій країні необхідно: укласти угоду про вільну торгівлю між Україною та країнами митного союзу. І саме це може бути змістовним наповненням формату «3+1» - захистом існуючих економічних інтересів. Тоді, слід категорично відкинути будь-які інші трактування. Особисто мені дуже імпонує 80% підтримки євроінтеграції нашої держави, які ми бачимо в цьому залі і настрої по всієї країні і, нарешті, єдина позиція українського політикуму щодо європейського вектору розвитку, щодо укладання договору зони вільної торгівлі з Європейським союзом, якої ми всі прагнемо. Насправді з Російською Федерацією зона вільної торгівлі давно існує. Укладена вона була ще у 1993 році, а почала працювати з 1994 року.

А щодо Митного союзу я хотів би заспокоїти всіх - діюча влада, уряд і навіть Президент не мають повноважень для підписання Митного союзу, оскільки Митний союз передбачає делегування частини суверенних повноважень, в тому числі і встановлення мита, іншим наднаціональним органам. Цього не можна зробити без відповідного винесення питання про зміни до Конституції щодо делегування частини повноважень, яке стосується статті 5, на всенародний референдум. Отже без референдуму мова ні про який Митний союз йти не може. Тому давайте побажаємо успіху в захисті національних інтересів України при можливому обговоренні нової угоди про зону вільної торгівлі з країнами Митного союзу і скорішого укладення поглибленої, всеохоплюючої зони вільної торгівлі з Європейським Союзом.

Дискусії щодо формату «3+1» виникли після Послання Президента, який сказав те, що мав сказати. Але вони слугують лише яскравим підтвердженням того, що необхідне додаткове тлумачення, відсутність якого ніяким чином нашу переговорну позицію не посилило. Якщо хочете зрозуміти мою позицію - послабило. Адже, дало надію, якої насправді не мало б бути після прийняття відповідного закону. І позиція, яку мав на увазі Президент, я переконаний, полягала в новій угоді про зону вільної торгівлі і форматі без делегування суверенних повноважень. Роз’яснювати це і є функцією Уряду, відповідних представників та міністерств.

Закликаю, по темі Європейської інтеграції ми зариваємо «сокиру війни»  і припиняємо будь-які дискусії. На мій погляд, використовування дискусії про зону вільної торгівлі з ЄС і входження у Митний союз як протиставлення чи зіткнення - послаблює позицію України. Давайте спільно відстоювати національні інтереси. Національний інтерес України - нарощення нашого інвестиційного, виробничого, економічного потенціалу. Для цього потрібні ринки усього світу. Немає альтернативи ринкам Євросоюзу або ринку Російської Федерації. Україна вже присутня на ринках Російської Федерації дякуючи зоні вільної торгівлі між нами. До речі, це можливо навіть з непрацюючою угодою «Про виробничу кооперацію», без якої не може працювати автомобілебудування, суднобудування, ракетобудування, авіабудування, ядерна енергетика і ще десяток галузей. Ми повинні використовувати цей потенціал, який у зв’язку із абсолютно штучними перешкодами ветеринарних, фітосанітарних, карантинних, митних та інших митно-процедурних речей не передбачений Зоною вільної торгівлі. Левову частину цих «авгієвих конюшен» треба буде розгрібати для того, щоб при діючих механізмах різко активізувати наш економічний потенціал.

Разом з тим,  чи сьогодні Україна присутня на ринках Близького Сходу? А яку присутність ми маємо на ринках Південно-східної Азії? А в Африці? Україна взагалі при наших можливостях машинобудування, добувної промисловості там не присутня. Отже, спільна державна позиція полягає в тому, щоб український виробник, українська економіка, яка є конкурентоздатною, отримували політичну підтримку сильної держави, яка цікава всьому світові.

Наш сорока п’яти мільйонний ринок є надзвичайно потужним. Достатньо сказати, що Україна сьогодні є найбільшим в світі споживачем російського газу, більше нас по грошах і по обсягах ніхто не споживає. Саме тому, ринок України надзвичайно цікавий росіянам, російському «Газпрому». І найкраща продумана політика України по ціні на газ, особливо з урахуванням того, що з 2014 року слід забути всім про будь-які пільгові ціни, полягає в диверсифікації джерел енергетичної безпеки, плюс податкове, економічне, фінансове, технологічне стимулювання енергозбереження. Україна сьогодні найбільш енергозатратна держава, яка лише по цьому критерію нездатна потрапити в Євросоюз.

І коли ми кажемо про те, в чому полягає національний інтерес України, то  він  в тому, щоб ми себе поважали, використовували свої сильні сторони, підтримували українського виробника, підтримували його як всередині країни, так і назовні.

Пріоритетом держави має бути захист інтересів українського громадянина, вміння бачити його проблему і вирішувати її. І тому, коли ми кажемо про захист українського виробника через зону вільної торгівлі, коли ми кажемо про повагу до українського громадянина через режим безвізових поїздок не тільки до країн Європейського союзу, а й до левової частини інших країн – це повага до самих себе. Є один надзвичайно важливий секрет: якщо ми самі себе не будемо поважати, якщо ми самі себе не будемо вважати сильною, економічно потужною державою, співпрацею з якою зацікавлені всі без виключення держави світу - ніхто нас не буде поважати. Прикладом того, як поводяться зі слабкими державами - є підписання газової угоди 2009 року. А приклад як поводяться із сильними державами - російська позиція, яку я вважаю повинні займати й ми у захисті національних інтересів.